24 липня 2015 року святкувалося свято рівноапостольної княгині Ольги.

  Ольга — велика княгиня Київська, дружина і мудра помічниця великого князя Київського Ігоря. Постать цієї державної жінки є однією з найцікавіших загадок нашої середньовічної історії.

    Історичне значення Ольги полягає в тому, що вона першою серед руських правителів відчула необхідність упорядкувати й нормувати данини і повинності, поширити судову та адміністративну систему на всі підвладні Києву землі. Цілеспрямовані дії Ольги означали «окняження» землі східних слов’ян, перетворення її в державну територію.
З ініціативи Ольги на території Київської Русі були проведені реформи соціально-економічного і політичного характеру, що дозволило зміцнити систему стягнення повинностей з феодально-залежного населення країни. Разом із тим були вжиті заходи для організації сільського і промислового господарства на землях, що належали князям-вотчинникам.
     Зміцнивши єдність Давньоруської держави, звісно, досить відносну в умовах переходу від родоплемінного ладу до феодального, Ольга перейшла до розв’язання важливих зовнішньополітичних завдань. Вона вирішила відправитись до Константинополя (957 р.). При цьому Ольга переслідувала мету не лише зміцнити стосунки між Руссю та Візантією, а й намагалася встановити тісні династичні зв’язки.
    Проте найбільш вірогідно те, що Ольга вела переговори про хрещення Русі. Сама княгиня таємно, з огляду на язичеське оточення, хрестилася у Києві ще до подорожі у Царгород і поїхала до Константинополя зі своїм священиком Григорієм. Вона прийняла хрещення в головному храмі імперії — в св. Софії (Константинополь), що мало велике політичне значення для Русі в цілому, бо тоді руська держава ніби ставала на один щабель рівності з блискучою імперією.
     Ольга під час візиту до Царгорода просила прислати єпископа для Русі, мудро вбачаючи в прийнятті рідною країною християнства шлях до розквіту зв’язків з найрозвиненішими державами світу.

   Ольга чекала на відповідь майже півтора місяця. Вона не втрачала часу — знайомилась з Константинополем. Там вона з натхненням і ревністю прилучалася до духовної пишноти богоугодного життя. Серце її розгорілося любов’ю до Творця, якого вона сприйняла всією душею. Грецький цар, перебуваючи на той час в удівстві, заворожений красою, хоробрістю, славою, розумом Ольги просив її стати його дружиною.
   Княгиня ж, намагаючись не образити царя відмовою, мудро відповідала, що прийшла до цієї землі по хрещення, а не заради шлюбу. Та й не личить християнину брати шлюб з нехрещеною жінкою. Тоді цар почав наполягати, аби хрещення відбулося якомога швидше. Він звернувся навіть до патріарха. Той, переконавшись в істинному розумінні княгинею догматів святої віри, приготував купіль для здійснення святого обряду. Княгиня ж попросила, щоб сам цар став її хрещеним батьком. Цар погодився, і патріарх охрестив Ольгу, давши їй нове ім’я — Єлена.
    З нагоди хрещення цар влаштував великий бенкет, де всі веселилися і славили Христа Бога. Потім він знову завів мову про шлюб, але блаженна княгиня відповідала йому, що хрещений батько не може вступати у шлюб зі своєю хрещеницею, бо це гріховно й негідно не лише для християнина, а й для язичника.
Царя вразила мудрість княгині.
— Перехитрила ти мене, Ольго! — вигукнув він.
    Пройнятий гарячим духовним почуттям до цієї незвичайної жінки, він відпустив її з багатими дарунками на рідну землю.
     Отримала Єлена благословення і від патріарха. Повернувшись у свої володіння, вона гідно виконала високе покликання християнки, ставши взірцевим прикладом сповідування істинної віри для численних своїх підданих. Через неї почала поступати на нашу землю благодать Господа Ісуса Христа.

    Довго потім Ольга згадувала у рідному Києві різні дива Царгорода, його собори, іподром.
    Вона побудувала православні церкви, зокрема першу церкву в ім’я святителя Миколая на Аскольдовій могилі, привернула до християнства багатьох киян. Саме від неї отримав перші уроки християнської віри майбутній хреститель Київської Русі — її онук Володимир Святославович.
   За свідченням пізнього Іоакимівського літопису, збудувала дерев’яну церкву святої Софії поблизу Золотих воріт. Присвячена премудрості Божій, церква мала стати кафедрою митрополита Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня здійснення своєї мрії — церква згоріла 1017 р. Пізніше Ярослав Мудрий на тому самому місці збудував кам’яний Софійський собор, який до сьогодні стоїть як святиня України.
    Другим напрямом зовнішньої політики княгині Ольги був Захід, зокрема встановлення відносин «миру і дружби» з німецьким королівством, а також із західною церквою. Врахуємо ту обставину, що в середині X ст. ще існувала єдина Вселенська християнська церква.

     У 959 р. Ольга звернулася до германського імператора Оттона І, щоб той прислав єпископа для хрещення Русі. Оттон погодився й прислав Адельберта. Та непривітно зустріли його на Русі. Можна сказати, що Оттон розглядав встановлення своєї духовної ієрархії на Русі як вияв повної залежності Русі від імперії. Це й пояснює ту ворожнечу, з якою була зустрінута в Києві діяльність Адальберта. Безумовно, ці події підірвали авторитет християнки Ольги та її прибічників й посилили вагу язичників, котрі групувалися навколо Святослава. Язичницька опозиція поклала край регентству княгині. Уся повнота влади тепер була зосереджена в руках законного князя Святослава. За іншими даними, Ольга правила до часу, поки иріс і змужнів її син, і передала йому князівські справи у 957 р. Сама ж зосередилася на благодійності. Хоча, звичайно, толерантні стосунки між Ольгою та Святославом могли в цілому зберегтися.
Як бачимо, діяльність княгині Ольги залишила значну сторінку в історії внутрішнього зміцнення та утвердження на міжнародній арені Київської держави, що відбувалося хоч і мирним шляхом, але в напруженій боротьбі з контрдіями найбільших світових держав. Київська Русь для утвердження в світовій історії виробляла свою політичну лінію. Княгиня Ольга — перша державна правителька Русі — воістину стояла біля колиски могутності першої східнослов’янської держави.

   Ольга померла 11 липня 969 року, проживши у християнстві 15 літ. Перше місце її поховання невідоме. Проте знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної церкви св. Богородиці й поховав у кам’яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається нині в Софійському Соборі.
   Ольгу не просто вшановували нащадки — її було канонізовано. Прилучення княгині до лику святих відбулося ще в домонгольські часи. Вона була п’ятою (після Бориса, Гліба, Феодосія Печерського, Микити Нового-родського) святою.
Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з’являються у Візантії й Київській Русі. Фрески Софійського собору в Києві були добре знані на Русі та в інших країнах. Портрети княгині у вигляді ікон прикрашали житла багатьох людей Русі.
   Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі.

Матеріали взято з ресурсу: http://k-ua.net/