71-річниця депортації кримських татар - 19 Травня 2015 - Червонокутська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1
Субота
10.12.2016
09:55
Форма входу
Кошик
Ваш кошик порожній
Пошук
Календар
«  Травень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту
Педпреса
МіністерствоОсвіти
Червонокутська загальноосвітня школа І-ІІІ супенів №1
Головна » 2015 » Травень » 19 » 71-річниця депортації кримських татар
08:25
71-річниця депортації кримських татар

    У ніч з 17 на 18 травня 1944 р., згідно з постановою Державного комітету оборони СРСР від 11.05.1944 р., з Криму почали депортувати кримських татар, звинувачених у «зраді батьківщини».  На НКВС покладався обов’язок закінчити виселення кримських татар до 1 червня. За найбільш вірогідними оцінками істориків, депортації зазнали понад 194 тисячі кримських татар. 24 червня їх долю розділили понад 15 тисяч греків, 12,4 тисячі болгар, 9,6 тисячi вірмен (постанова ДКО від 2.06.44).

      За постановою ДКО, спецпереселенцям дозволялося «взяти з собою особисті речі, побутовий реманент та продовольство в кількості до 500 кг на сім’ю». На НКВС та інші наркомати покладався обов’язок «забезпечити в ешелонах з переселенцями медико-санітарне обслуговування і гаряче харчування». Насправді ж, на збори переселенцям було дано лічені хвилини, а тому вони їхали майже з порожніми руками, без харчів і достатнього одягу. Багатьом сім’ям було взагалі заборонено брати з собою будь-які речі.

   Число спецпереселенців поповнилось у 1945 р., коли, по закінченні війни солдати й офіцери, які воювали з фашизмом, теж були оголошені «зрадниками» і направлені на заслання, до своїх сімей.

   Кримських татар депортували у віддалені райони Сибіру, Уралу, Середньої Азії, де вони опинилися без документів, в умовах комендантського режиму, без права пересування навіть з метою пошуку загублених при виселенні сімей.

   Внаслідок непристосованості до клімату та численних хвороб, уже в липні 1944 р. в Узбекистані спалахнула епідемія малярії та жовтухи. Зокрема, у Наманганській області захворіло 40% депортованих. За архівами НКВС, до 1 січня 1945 р. в Узбекистані померло 13 592 засланих кримських татар, що становило 9,1% від їхньої кількості, а за  наступний 1945 р. було зафіксовано ще 13 183 померлих (6 096 з яких були діти, 4 525 – жінки, 2 562 – чоловіки). Таким чином, за перші півтора роки депортації загинуло 17,8% депортованих в Узбекистан кримських татар.

   За даними національного руху кримських татар, у перші 4 роки депортації з них загинуло 46,2 % (за офіційною статистикою - 23 %, тобто 44,9 тисячі).  

    Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політичних організацій, акції протесту тощо) призвели до ще одного політичного успіху – 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ „Про громадян татарської національності, які проживали в Криму”. Указ скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте, проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані.

   У січні 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала  заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на місця їх колишнього проживання.

    14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію „Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав”, а 7 березня 1991 року – Постанову „Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року „Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав”.

     Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, починаючи з 1987 р.  На початку 1990 рр. кримські татари стали третьою за чисельністю етнічною групою Криму.

    Репатріанти поверталися на територію, де їхні колишні поселення і помешкання були зайняті, а можливості працевлаштування обмежені або й зовсім відсутні. Потрібні були оперативні й дієві заходи влади для забезпечення прибулих житлом, роботою, установами соціальної інфраструктури – закладами охорони здоров’я, освіти, культури, дозвілля тощо. В умовах соціально-економічної кризи на всьому посткомуністичному просторі розв’язання згаданих проблем ставало дуже складним завданням. Облаштування на Батьківщині тих, хто поверталися з місць депортації, вимагало величезних коштів.

   Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

Використано матеріали ресурсу: http:\\ finland.mfa.gov.ua

Переглядів: 159 | Додав: shkola1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: