Сьогодні ми відзначаємо одну із трагічних і разом з тим героїчних сторінок історії нашої держави—бій під селищем Крути.

   Студенти та гімназисти, а їх було 300 чоловік. Проти них виступали тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії під командуванням колишнього царського генерала Михаїла Муравйова.

   Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва, назавжди залишиться в пам’яті українців. Втрати були: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала. В полон потрапили 28 молодих людей, яких цілу ніч катували, а на світанку повели на розстріл. У зимовому небі залунали звуки гімну «Ще не вмерла Україна». Першим заспівав гімн гімназист Григорій Пипський. Розстрілювали юнаків  безжалісно з кулемета. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі. Київ було захоплено у лютому, а вже у березні столицю УНР було звільнено.

   Тільки тоді почали розшукувати тіла молодих людей, які загинули під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл юнаків, більшість з яких урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.

   Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.

КРУТИ
В мороці неладу, в пітьмі підлот —
Ваші пісні молодечі,
Льот ваш орлиний, нестримливий льот, 
Льот крізь вітри і хуртечі!

Що там, що вперше з рушницею ти,
Що там, що тому п'ятнадцять, 
Так хороше вам на ворога йти, 
Співом гучним захлинаться...

Хай вам вітри набігають на шлях, 
Просять вернутись, голосять, -
Щоб наша доля..! — лунає в полях,
Щоб краще в світі жилося!..

Хай ще зловісніше тьмариться рань,
Голови юні тим вище... 
Як на параду йдете ви на брань, 
В простори гроз, як на грище.

Стрінулись. Казять ворожую злість 
Ваші розгукані стріли... 
Псами б на вас розливалися з місць,
Тріскотні вкрай скоростріли.

Лавами — ворог... Ось кинувся він, 
Котить на ваші окопи... 
О, вже не лежачи і не з колін 
Лити крицеві окропи, —

Виросли враз ви немов на наказ... 
Тільки чому це, орлята, 
Тільки чому ця тривога у вас? 
Чом заніміла гармата?

Чом це подруга-рушниця — німа,
Голосу бракло у зброї? 
Дайте набоїв! Набоїв нема.
В полі далеко набої.

Сталі не стало. Зостався хрусталь. 
Як з хрусталем проти сталі? 
Люто співає ворожая сталь, 
Б'є-розриває хрусталі.

Сніже, таж в нього нема голови, —
Нащо йому підголов'я?
Як захлиналися співами ви,
Так захлинулися кров'ю.
О, ви уміли за Неї лягти,
Мужньо лягти і діточо,
Вміли холодную млу пропекти,
Жаром багряних сорочок!

Ваша загуба за Весну ясну, 
Ваші зарубані весни — 
Громом в німоті байдужжя і сну 
Криком кривавим — воскресли!

Сходять нам ваші невгасні сонця,
Дзвонять серця ваші вічні,
Ваші квітневі, травневі серця,
Квітні, посічені в січні.

У клекотінні — святі корогви, 
Клекоту повні — прапори... 
Ми під кипінням їх радо, як ви 
В буряні рушим простори.

Радо на сурмний задуднимо зов, 
Ми по шляху грозовому, 
Тому крутому, що з Крутів пішов,
Непереможному тому —

І коли кинем на ворога час 
Незагладимої скрути, 
Взнає він добре, про віщо для нас 
Крикнули кровію Крути.

Олекса Стефанович