Сьогодні ми відзначаємо одну із трагічних і разом з тим героїчних сторінок історії нашої держави—бій під селищем Крути.
Студенти та гімназисти, а їх було 300 чоловік. Проти них виступали тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії під командуванням колишнього царського генерала Михаїла Муравйова.
Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва, назавжди залишиться в пам’яті українців. Втрати були: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала. В полон потрапили 28 молодих людей, яких цілу ніч катували, а на світанку повели на розстріл. У зимовому небі залунали звуки гімну «Ще не вмерла Україна». Першим заспівав гімн гімназист Григорій Пипський. Розстрілювали юнаків безжалісно з кулемета. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі. Київ було захоплено у лютому, а вже у березні столицю УНР було звільнено.
Тільки тоді почали розшукувати тіла молодих людей, які загинули під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл юнаків, більшість з яких урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.
Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.
КРУТИ
В мороці неладу, в пітьмі підлот —
Ваші пісні молодечі,
Льот ваш орлиний, нестримливий льот,
Льот крізь вітри і хуртечі!
Що там, що вперше з рушницею ти,
Що там, що тому п'ятнадцять,
Так хороше вам на ворога йти,
Співом гучним захлинаться...
Хай вам вітри набігають на шлях,
Просять вернутись, голосять, -
Щоб наша доля..! — лунає в полях,
Щоб краще в світі жилося!..
Хай ще зловісніше тьмариться рань,
Голови юні тим вище...
Як на параду йдете ви на брань,
В простори гроз, як на грище.
Стрінулись. Казять ворожую злість
Ваші розгукані стріли...
Псами б на вас розливалися з місць,
Тріскотні вкрай скоростріли.
Лавами — ворог... Ось кинувся він,
Котить на ваші окопи...
О, вже не лежачи і не з колін
Лити крицеві окропи, —
Виросли враз ви немов на наказ...
Тільки чому це, орлята,
Тільки чому ця тривога у вас?
Чом заніміла гармата?
Чом це подруга-рушниця — німа,
Голосу бракло у зброї?
Дайте набоїв! Набоїв нема.
В полі далеко набої.
Сталі не стало. Зостався хрусталь.
Як з хрусталем проти сталі?
Люто співає ворожая сталь,
Б'є-розриває хрусталі.
Сніже, таж в нього нема голови, —
Нащо йому підголов'я?
Як захлиналися співами ви,
Так захлинулися кров'ю.
О, ви уміли за Неї лягти,
Мужньо лягти і діточо,
Вміли холодную млу пропекти,
Жаром багряних сорочок!
Ваша загуба за Весну ясну,
Ваші зарубані весни —
Громом в німоті байдужжя і сну
Криком кривавим — воскресли!
Сходять нам ваші невгасні сонця,
Дзвонять серця ваші вічні,
Ваші квітневі, травневі серця,
Квітні, посічені в січні.
У клекотінні — святі корогви,
Клекоту повні — прапори...
Ми під кипінням їх радо, як ви
В буряні рушим простори.
Радо на сурмний задуднимо зов,
Ми по шляху грозовому,
Тому крутому, що з Крутів пішов,
Непереможному тому —
І коли кинем на ворога час
Незагладимої скрути,
Взнає він добре, про віщо для нас
Крикнули кровію Крути.
Олекса Стефанович |