Вже 70 років відділяють нас від тих полум’яних подій Великої Вітчизняної війни, але рани війни ніколи не загояться в народній душі. Український народ завжди пам’ятатиме, яку ціну було сплачено за кожний метр нашої землі.

  14 квітня 2014 року минає 80 років з часу заснування почесного звання «Героя Радянського Союзу», як найвищої відзнаки за особисті або колективні заслуги перед державою,пов’язані із здійсненням героїчного подвигу.                                                        У школі на загальношкільній лінійці була проведена інформаційна хвилина «В пам’яті народній завжди живий». Де згадали Героїв Радянського Союзу, та серед них Подзігуна Володимира Пилиповича,якому було присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 серпня 1944 рокузвання Героя Радянського Союзу.Він уродженець  с. Червоний Кут, який захищав нашу Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни та своїм подвигом прославив рідний край.

Подзігун Володимир Пилипович

(З книги «Навечно в сердце народном», Мінськ 1975) 

Народився 11 квітня 1923 року в с.Березино Жашківського району Черкаської області. У  Великій Вітчизняній війні з березня 1942р. воював на Західному, 2-му Білоруському фронтах. Командир відділу розвідки артилерійського полку старший сержант  В.П.Подзігун відзначився в боях при визволенні Вітебської області. 14.11.1943р. у с. Козьяни Дубровенського району знищив дзот, гарнізон взяв в полон, чим сприяв успіху в бою. Взяв на себе командування стрілковим батальйоном, підняв його в атаку і відкинув ворога. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 22 серпня 1944 р..

   Після війни продовжував службу в армії. У 1945 році закінчив Вищу офіцерську артилерійську школу, в 1948 році - КУОС, у 1954 році - Сумське артилерійське військове училище. З березня 1961 року підполковник Подзігун - в запасі. Нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної Війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями. Жив і працював в м. Біла Церква Київської області на взуттєвому заводі.Його ім'ям названа школа в селі Жуляни Гродненській області. Помер 28 квітня 2001 року.

В дні  війни і миру  (З книги «Зореносці», Дніпропетровськ ,1971)

  Народився 1923 року в с. Березино Жашківського району Черкаської області. З дитинства любив Володя милуватися краєвидами Гірського Тікича. Годинами, бувало, слідкував за справними руками батька, поважав його ковальську справу  і мріяв про море.Та війна вирішила все інакше. У червні 1941 року він став артилеристом.

     Той, хто безмежно любить свою землю, ненавидить її ворогів. Володимир Подзігун любив свою Батьківщину безмежно. Це був хоробрий і кмітливий воїн. За два роки війни він власноручно знищив 115 гітлерівців і 7 взяв у полон. Командування полку і товариші по зброї поважали Володимира за відвагу і мужність. Одного разу, перебуваючи у розвідці, старший сержант Подзігун захопив у ворога гармату і два станкових кулемети. Трофейна зброя була використана розвідниками проти фашистів.

Зимового ранку 1943 року підрозділи полку перейшли у наступ. Гітлерівські кулемети відкрили щільний вогонь. Нашим довелося залягти. І тоді старший сержант Подзігун непомітно пробрався у тил ворога. Гранатою знищив перший кулемет, а шість гітлерівців на чолі з офіцером, які були біля другого кулемета, поспішно склали зброю і здалися в полон радянському розвідникові. Як тільки замовкли кулемети, бійці полку зайняли траншеї ворожого опорного пункту і успішно продовжували наступ.

     Того ж дня при підтримці двох танків, фашисти перейшли в контрнаступ, намагаючись повернути втрачені позиції. Тут і став у пригоді захоплений Володимиром німецький кулемет. Його вогнем старший сержант Подзігун знищив шістдесят ворожих солдатів і офіцерів. У цьому запеклому бою був важко поранений командир батальйону. Двадцятирічний Володимир Подзігун прийняв командування на себе і підняв бійців в атаку. Гітлерівці не витримали і у паніц побігли. Опорний пункт було захоплено.

     23 грудня 1943 року біля невеличкого села Ковальового Володимир Подзігун знову пробрався у тил ворога, блокував гітлерівський бліндаж і сміливо вступив у рукопашний бій. Вдала вилазка  старшого сержанта у тил противника допомогла нашим підрозділам прорвати оборону ворога і вигнати фашистів з села.

     За безприкладну хоробрість, виявлену в боях за Батьківщину, Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 22 серпня 1944 року присвоїла Володимиру Пилиповичу Подзігуну звання Героя Радянського Союзу.

    Повернувшись з війни, майор запасу В.П. Подзігун зайнявся мирною працею, став у стрій будівників нового світлого життя. 

                                        Всем смертям назло. Разведчик Подзигун

(ВоспоминаниеД.Гаврилинаиз «Воспоминаний фронтовиков Великой Отечественной войны «Нам дороги эти позабыть нельзя», Киев издательство полит.литер. Украины 1980г. ст.276-277)

     По всей 42-й Смоленской Краснознаменной дивизии гремела слава о бесстрашном разведчике 472-го артиллерийского полка старшего сержанте Владимире Подзигуне. Сотни гитлеровцев были уничтожены огнем тяжелых орудий, который он контролировал. Но Подзигун был не только замечательным корректировщиком. Фронтовая газета писала о нем: « Это он, Владимир Подзигун, гранатами подорвал немецкий дзот, из которого строчил пулемет и не давал нашим пехотинцам подняться. Это Подзигун возглавил и повел в атаку подразделение, потерявшие в бою командира… Это Подзигун, бесстрашный, один налетел на пятерых немецких солдат и вместе с офицером захватил их в плен».                                                                                                      

    Однажды, ведя наблюдение, Владимир заметил в кустарнике за оврагом перед нашими позициями немецкое противотанковое орудие. В стереотрубу хорошо было видно, как гитлеровцы оборудовали там огневую позицию, подносили ящики с боеприпасами. 

- А что, если попробовать стащить у них пушку? – предложил Подзигун своему помощнику ефрейтору Герасимову.                                                                                           - Шутишь!? – недоверчиво глянул тот на Владимира.                                                                   - Нет, без шуток. Видишь, овражек? Он тянется от нас к тому ручью. А на бугре возле пушки кустарник. Схватим, перемахнем через бугор – и в овражке! Пойду попрошусь у лейтенанта, - и он отправился к командиру взвода.

   После полуночи Владимир, взял с собой нескольких добровольцев, бесшумно подобрался к вражеским позициям и снял часового. Когда гитлеровцы, подняли тревогу, наши артиллеристы  уже притащили трофейную пушку, развернули ее в их сторону и дали выстрел. Перед самим рассветом Владимир и его друзья совершили еще одну вылазку в расположение врага и благополучно вернулись с двумя ящиками снарядов для захваченной ими пушки.

    Это было в 1944 г. К концу лета на личном счету разведчика числилось уже свыше полутораста уничтоженных врагов.

    Вскоре Владимиру Подзигуну – одному из первых в дивизии было присвоено звание Героя Советского Союза. «Пусть слава о нем несется из края в край, пусть скорее дойдет она и до деревни БерезиноБукского района Киевской области, где родился и вырос Владимир Подзигун. Пусть гордятся родители своим сыном-героем» - писала дивизионная газета. Давно отгремели бои. Герой Советского Союза Владимир Филиппович Подзигун, майор запаса, возвратился на родную Киевщину, в г. Белая Церковь.